Управління ризиками

З метою уникнення ризику ліквідності банком постійно відслідковуються та аналізуються ті фактори, що впливають на її стан. Серед них особлива увага приділяється:

• поточному стану економіки країни та прогнозу її розвитку на найближчий період;
• поточному стану грошового ринку (міжбанківського ринку кредитних ресурсів);
• фактичному стану та прогнозу грошово-кредитної політики НБУ (у т. ч. у частині доступності для комерційних банків механізму рефінансування НБУ);
• якості кредитно-інвестиційного портфеля банку;
• стану ресурсної бази банку (з точки зору її строковості та диверсифікації);
• рівню довіри населення як до банківської системи України в цілому, так і до банку зокрема;
• репутації банку серед банків-контрагентів, своїх клієнтів та інших суб’єктів фінансового ринку.

Забезпечення мінімізації ризику ліквідності досягається шляхом:

• дотримання показників ліквідності;
  • норматив миттєвої ліквідності – Н4;
  • норматив поточної ліквідності – Н5;
  • норматив короткострокової ліквідності – Н6;
  • вимоги НБУ щодо дотримання норми обов’язкового резервування залучених коштів;
• оптимізації нетто-позиції ліквідності (як в цілому за усіма валютами, так і окремо за основними валютами, у яких банк здійснює операції) шляхом встановлення лімітів на розірвання на підставі ГЕП-звіту;
• дотримання достатнього рівня платіжної позиції банку (як в цілому за усіма валютами, так і окремо за основними валютами, у яких банк здійснює операції);
• диверсифікації активних вкладень (для уникнення концентрації кредитного ризику, який також безпосередньо пов’язаний з ризиком ліквідності), у т. ч. шляхом встановлення лімітів на проведення активних операцій;
• диверсифікації джерел залучення коштів (для уникнення залежності від вкладників-кредиторів) та загального аналізу ресурсної бази банку;
• здійснення регулярної інвентаризації банківських активів.

Банк визначає валютні ризики на основі зовнішніх даних: макроекономічних індикаторів фінансового ринку (валютних курсів, показників волатильності), а також внутрішніх даних про розмір відкритих валютних позицій банку (їх динаміка та структура за валютами) і фактичних курсів валют за окремими транзакціями.

Здійснення оцінки та розміру валютного ризику визначається у такій послідовності:

• розраховується баланс банку в розрізі валют для визначення розміру відкритих валютних позицій;
• проводяться збір та підготовка даних (динаміка валютних курсів) для розрахунку показників волатильності курсів валют;
• здійснюється розрахунок вартості під ризиком (VaR) як окремо за кожною валютою, так і за портфелем в цілому (з урахуванням кореляцій валют між собою);
• застосовується бек-тестування для порівняння фактичних результатів з оцінками і припущеннями.

Банк визначає процентні ризики на основі зовнішніх даних (макроекономічних індикаторів фінансового ринку: рівня процентних ставок, показників волатильності тощо), а також внутрішніх даних про розмір невідповідностей між активами та пасивами, чутливими до змін процентних ставок (на різних часових інтервалах та в розрізі різних валют), показники дюрації, криву дохідності, показники спреду, чисту процентну маржу та чистий процентний дохід.

Здійснення оцінки та розміру процентного ризику визначається у такій послідовності:

• здійснюється розрахунок активів та пасивів, чутливих до змін процентних ставок, у розрізі валют для визначення розміру невідповідностей (на різних часових інтервалах) та показників чутливості балансу до зміни процентних ставок;
• здійснюється побудова кривої дохідності окремо за активними та пасивними операціями;
• здійснюється розрахунок показників спреду, чистої відсоткової маржі та чистого процентного доходу.

Банк визначає кредитний ризик як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати будь-які фінансові угоди з банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання, у т. ч. ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов’язань за активними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником нарахованих доходів і основного боргу за активними операціями проводитиметься з відхиленням від умов договору кредиту, іншого договору або взагалі не проводитиметься).

Питання щодо прийняття/уникнення кредитних ризиків у межах своїх повноважень вирішує Наглядова рада банку, Правління, Кредитні комітети, Правління та Голова Правління банку, інші уповноважені підрозділи банку.

Основи управління кредитним ризиком банку втілені у кредитній політиці, що в свою чергу передбачає:

• регулярне проведення аналізу ринків вкладення кредитних ресурсів;
• визначення основних інструментів/продуктів і категорій клієнтів, з якими працює банк і які можуть забезпечити максимальну прибутковість кредитних операцій при визначеному рівні кредитного ризику;
• оптимізацію управління кредитним портфелем банку з метою диверсифікації кредитного ризику і підтримки необхідного рівня ліквідності.

Основним принципом діяльності банку при здійсненні кредитних операцій є забезпечення необхідного для нормального функціонування банку рівня доходів при мінімальному рівні ризику. Цей принцип досягається завдяки диверсифікації кредитного портфеля за фінансовими інструментами, продуктами, галузями та бізнес-лініями, узгодженості обсягів та структури цих вкладів (за валютою та термінами повернення) з обсягами та структурою пасивів.

З точки зору окремих кредитних операцій з контрагентами/клієнтами банку рівень кредитного ризику регулюється шляхом:

• введення обмежень/заборон на окремі види діяльності, визначення пріоритетних для фінансування видів діяльності/операцій;
• встановлення особливих умов кредитування для суб’єктів різних клієнтських сегментів і позичальників/клієнтів з різною оцінкою фінансового стану, кредитної історії;
• встановлення мінімального рівня розкриття інформації про клієнта чи групи пов’язаних осіб;
• визначення специфічних умов надання окремих кредитних продуктів (що стосуються обмеження цільового використання залучених коштів, термінів кредитування, умов погашення, необхідного забезпечення тощо).